10 вересня 1894 р. народився Олександр Довженко— український радянський письменник, сценарист, кінорежисер, кінодраматург, педагог, художник, класик світового кінематографу.
Народився у багатодітній селянській
сім'ї на хуторі В'юнище Сосницького повіту Чернігівської губернії. У 1911 р.
закінчив Глухівський учительський інститут.
Після закінчення інституту з 1914 року
вчителював в м. Житомир. У 1917 р. переїхав до Києва, де спочатку продовжив
вчительську кар’єру, а невдовзі вступив на економічний факультет Комерційного
інституту. З 1921
по І923 р. О. Довженко перебував за кордоном на дипломатичній службі, працював
завідувачем відділу при українському посольстві у Варшаві, секретарем
консульського відділу торговельного представництва УНР у Німеччині.
У
1923 р. повернувся в Україну, у Харків, який у ті часи перебуває у вирі культурного
відродження. Довженко вступає до товариства українських
поетів-романтиків та письменників-футуристів, досить швидко знаходить й своє
місце в колі мистецької інтелігенції і завойовує популярність як
художник-карикатурист. Його карикатури (здебільшого політичні) з'являються у
газеті «Вісті ВУЦІК» під псевдонімом «Сашко». Працюючи у «Вістях» на посаді
художника-ілюстратора до 1926 року, Довженко бере найактивнішу участь у
літературно-мистецьких зустрічах та дискусіях, вступає до спілки пролетарських
письменників «Гарт» та літературної організації ВАПЛІТЕ.
На
тридцять третьому році життя О. Довженка круто змінюється. Він переїздить з
Харкова до Одеси, де починає працювати режисером на кіностудії. У 1926 р. виступив сценаристом і співрежисером повнометражної комедії
«Вася-реформатор», якою було започатковано дитячий радянський кінематограф.
Цього ж року він знімає короткометражний фільм «Ягідка кохання», а в 1927 революційно-пригодницький фільм «Сумка
дипкур’єра», в якому грає свою єдину за все життя роль кочегара. Самобутня індивідуальність Довженка розкривається у новаторському фільмі «Звенигора» (1928 р.), яка стала помітним явищем у
кіномистецтві 20-х років. У цьому фільмі не тільки органічно переплелися
героїчна і водночас трагічна історія волелюбного українського народу. У 1929 р.
вийшла стрічка «Арсенал» за власною кіноповістю О. Довженка. Починаючи від стрічки «Арсенал»,
Довженко ставить фільми лише за власними сценаріями.
Шедевр світового кіно – кінострічка «Земля» – з’являється 1930 року і виводить
українське кіномистецтво на міжнародний рівень, приносить Довженкові заслужену
світову славу.
У 1958 р. на всесвітній виставці
кіномистецтва у Брюсселі найповажніші кінокритики і кінознавці з двадцяти країн
внесли кінострічку «Земля» до переліку дванадцяти найкращих фільмів світового
кіно.
У 1932 р. О. Довженко ставить свою першу
звукову стрічку – фільм «Іван». З 1935 р. Олександр Довженко працює на
«Мосфільмі». В тому ж році Довженка
відмічено високою державною винагородою – орденом Леніна. В подальшому на
екрани виходять стрічки «Аероград» «Щорс».
З
початком другої світової війни, Довженко добровольцем іде на фронт. Упродовж 1942–1943 років він як політпрацівник
і військовий кореспондент працює у самому вирі воєнних подій – на
Північно-Західному, Сталінградському, Воронезькому фронтах, бере участь у
визволенні Харкова і Києва. Водночас активно пише кіносценарії, статті, нариси,
оповідання, виступає по радіо, плідно ставить документальні фільми: кіноповість
«Україна в огні», «Зачарована Десна», «Повість полум’яних літ», оповідання «Ніч
перед боєм», «Відступник», «Стій, смерть, зупинись!», «На колючому дроті».
Твори Довженка у цей час друкуються й українською і російською мовами, їх
великі тиражі разом зі зброєю відправляються на фронт.
Саме
в роки війни проблема збереження історичної пам’яті набуває найширшого, надзвичайно
загостреного звучання. В творі «Україна в огні» Олександр Довженко порушує
важливі морально-етичні проблеми гуманізму, патріотизму і довіри до людини.
Варто схилити голову перед громадянською мужністю митця, який ризикнув першим в
українській радянській літературі показати найтрагічніший період війни – її
самий початок, коли радянські війська відступали, а Україна опинилася під
тягарем окупації. Саме через це у 1943 р. екранізація кіноповісті «Україна в
огні» була заборонена. Довженко зазнав
чергових репресій: його позбавили права повернутися на Україну й очолити
Київську кіностудію.
У
післявоєнну добу – 1948 року він пише п’єсу «Життя в цвіту», присвячену Івану
Мічуріну, і цього ж року ставить кольоровий фільм «Мічурін», який 1949 року
здобув Державну премію СРСР. Кіноповість «Зачарована Десна» була опублікована у
березні 1956 року, і в цей же час завершено «Поему про море» – пам’ятник усім,
хто споруджував Каховську ГЕС.
У листопаді розпочалися зйомки фільму «Поема про море», а 25 листопада
1956 року Олександр Петрович Довженко раптово помер. Цю кіноповість у 1958
році екранізувала Ю. Солнцева, фільм здобув Ленінську премію.
У 1957 році ім’я Олександра Петровича
Довженка було присвоєно Київській кіностудії. Ім’я О.П. Довженко присвоєно
також Одеській кіностудії художніх мистецтв.
А у 1958 році дружина Довженка подарувала екранне життя «Повісті полум’яних
літ» і «Зачарованій Десні», цей фільм 1965
року було відмічено Спеціальним дипломом XIII Міжнародного кінофестивалю у
Сан-Себастьяні (Іспанія).
Використаі джерела:
https://uk.wikipedia.org/,
http://korolenko.kharkov.com/Dovgenko2.html
Немає коментарів:
Дописати коментар