День пам'яті Героїв Крут

Сьогодні, 29 січня Україна вшановує пам'ять  героїв,  що загинули під Крутами в 1918 році.

Бій  під Крутами – це одна з найтрагічніших сторінок історії України. Дата 29 січня 1918 року увійшла в українську історію як день пам’яті мужніх героїв, що душу й тіло поклали за самостійність, волю та незалежність Батьківщини.

Леонід Перфецький Бій під Крутами.

Гей, була то лихая година;

То безщасна година була —

Стугоніла безладдям Вкраїна

І від Півночі фуга мела.

Обгорнулися степи жалями,

І приникла в скорботі трава;

Тінню туга лягла над ланами;

І рипіли плачем дерева...

І безвиннії ллялися сльози.

Кров струміла на тучній риллі,

Зойк благання і гуркіт погрози

В дикім шалі сплелись на землі.

Віра в людяність-гідність погасла;

Брат на брата скажено повстав.

Труйний сморід безбожного гасла

Душу в морок безумний скував...

В смертнім болю звивалась Вкраїна

І сліпа до провалля ішла...

Ой, була то злощасна година!..

А із Півночі фуга мела...

(Оверкович Микола - поема "Крути")

Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року поблизу селища Крути, на малій залізничній станції на відстані 130 кілометрів на північний схід від Києва під час українсько-радянської війни 1917-1921 років. Битва тривала близько 5 годин і закінчилася поразкою українських загонів, які захищали підступи до Києва. Як така, битва не мала вирішального значення в перебігу військових дій, однак вона набула особливого значення у свідомості багатьох завдяки героїзму загону української молоді, які загинули біля Крут. В березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 28 вояків-студентів було перевезено до Києва. Виступаючи на церемонії поховання, голова Центральної Ради (1917-1918) Михайло Грушевський назвав вчинок київської молоді героїчним.

Після цього про подвиг молодих звитяжців забули на більш ніж 70 років, а їхні могили за радянських часів було зруйновано. Довгі роки історія битви або замовчувалась, або обростала міфами і вигадками. У 2006 році на місці битви встановили пам’ятник і на 80-ті роковини випустили пам’ятну гривню.

Офіційно День пам’яті героїв Крут почали відзначати після того, як 29 січня 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ «Про вшанування пам’яті героїв Крут».

Історична довідка

Із проголошенням незалежності Центральною Радою УНР 7 листопада 1917 року Україна знаходилася в фактичному стані війни з Більшовицькою Росією, після приходу до влади уряду Володимира Леніна. У своєму "маніфесті до українського народу" Ленін дав зрозуміти, що Радянська Росія не могла змиритися з існуванням незалежної України, і що планами більшовиків було поширення революції також на її терени. Вже 12 грудня 1917 р. всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові проголосив Україну радянською республікою і вже в середині грудня почала надходити військова і інша допомога більшовицьким силам в Україні. Під керівництвом Антонова-Овсієнко від 20 до 30 тисяч більшовицьких загонів прямували на схід України, а з північного сходу наступав загін Михайла Муравйова. Хоча й загін було найменовано Східним фронтом, його кількість складала трохи більше ніж шість тисяч чоловік, переважно московських і петроградських червоногвардійців та матросів Балтійського флоту.

Тим часом з майже 300 000 війська, яке було прихильним до Центральної Ради ще літом 1917 року, до січня 1918 кількість військ, вірних УНР, зменшилася до близько 15 000 чоловік по всій країні. Низка істориків звертають увагу на низький моральний стан українських військ, втомленість від війни, а передусім – на відмінну систему революційних агітаторів в складі більшовицьких військ, яким вдавалося схилити на свій бік цілі загони армії УНР. Іншою загрозою для УНР була велика кількість більшовицьких прихильників по всій країні і навіть в Києві. Вирішальним для долі битви під Крутами і реально загрозливим для уряду УНР також було більшовицьке повстання на заводі Арсенал, яке однак вдалося придушити. В такому становищі майже єдиною надією і опорою Центральної Ради була патріотично настроєна студентська молодь Києва, і були зроблені конкретні кроки для залучення її для захисту столиці України. Вже в IV Універсалі уряд УНР закликав до боротьби з більшовицькими військами, а 5 січня 1918 р. на зборах студентів молодших курсів Київського університету св. Володимира і Українського народного університету було ухвалено приступити до створення студентського куреня Січових Стрільців. До новоствореного куреня також вступили учні старших класів української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства м. Києва. Таким чином, вдалося скласти дві сотні, на чолі яких поставили студента Українського народного університету – старшину (сотника) Андрія Омельченка.

26 січня прийшло повідомлення від загону юнкерів  Аверкія Гончаренко з-під Бахмача, що вони негайно потребують допомоги проти наступаючих загонів більшовиків. Переважна більшість студентів не мала ніякої військової підготовки – швидко сформовані дві сотні не мали достатньої амуніції і навіть були погано озброєні. Однак для однієї сотні (116 чол.), яку відправили до Бахмача, відрядили потяг, і вже 28 січня 1918 р. вони дісталися від Бахмача до Крут де приєдналися до існуючого там загону. Обстріл почався наступного ранку, після кількох бою у студентів закінчатися набої і снаряди для гармати. Наступаючі загони більшовиків почали обходити позиції обороняючих з лівого флангу, – настала небезпека оточення, і юнкери зі студентами почали відхід в напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який їх чекав. в полон потрапила розвідувальна рота (близько 30 чоловік) коли більшовики вже оволоділи Крутами. За свідченнями очевидців, з 27 полонених спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Пипський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і всі інші студенти підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих. Вже в березні 1918 р. після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, було вирішено переховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі в Києві.

В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Однак це – символ нескореного духу нашої нації. Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров'ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Трагічна загибель Студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну.

Минає рік за роком,

Нестанно дні пливуть,

І у віки залізним кроком

Герої Крут ідуть.

І креслять їх осяйні тіні

В безсмертя славну путь,

В віках віків бійці нетлінні,

Герої Крут не вмруть!

(Вірш з мережі Інтернет)

За матеріалами;https://en.wikipedia.org

Документальний фільм "Україна: забута історія - Крути - Молода Кров"

27 січня – Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту

Історію неможливо повернути назад. Але необхідно розповісти про неї всю правду. Історія нашої Батьківщини, на жаль, має  й сумні сторінки. Хроніка Голокосту – це біль і жах українського народу.

Голокост – трагедія, злочин проти людства. Трагічне повсякдення 1941-1943 рр. віддзеркалюють архівні документи, спогади очевидців, які свідчать, що територія України стала своєрідним полігоном, де нацистські нелюди опрацьовували методи «остаточного розв’язування єврейського питання».

В Україні анти-єврейський геноцид носив особливо жорстоку форму. Це пояснювалося тим, що, у розумінні нацистів, тут жили не просто євреї, а євреї «більшовицькі», нібито складаючи основу радянської влади що й представляють собою рушійну силу світової революції, для запобігання якої й необхідно було будь-якими способами позбутися її носіїв. Напередодні війни по кількості євреїв, що проживали на її території, - 2,7 млн. чоловік - Україна посідала перше місце у Європі й друге - у світі. Убивства євреїв окупантами почалися в Україні 22 червня 1941 р. і тривали більш трьох років. Перші "єврейські акції - були спрямовані, в основному, проти єврейської інтелігенції як потенційного організатора опору окупантам. Першочерговому знищенню також підлягали євреї - партійні працівники й державні службовці. Далі окупанти перейшли до поголовного знищення всіх євреїв. Головна роль у цих операціях приділялася силам поліції й СД. Перед знищенням євреї були примусово зібрані в гетто.

Символом Голокосту в Україні став розстріл близько ста тисяч людей, більшість із яких були євреями, у Бабиному Яру (м. Київ).

Загальна кількість загиблих українських євреїв можна оцінити в 1,8 млн. чол. У цілому Україна втратила близько 70% довоєнного єврейського населення. Це було складовою частиною трагедії Голокосту.

Бабин Яр – один з найбільших у Києві ярів… Саме ця місцевість вважається першим місцем тотального знищення єврейського населення, першою спробою «остаточного вирішення єврейського питання».

Чверть жителів міста на момент початку війни становили євреї. Акцію знищення єврейського населення організували блискавично й фундаментально. 26 вересня 1941 р. відбулася нарада, на якій розглянули заходи щодо ліквідації єврейського населення міста. Визначили місце розстрілу — Бабин Яр, один з найбільших на території Києва ярів (завдовжки — 2,5 км, завглибшки — від 10 до 50 метрів), де можна було б заховати тисячі трупів. До Бабиного Яру існували зручні підходи, поряд — залізнична станція Лук'янівка-товарна, що давало змогу створити враження у приречених переїзду на нове місце проживання. Був розроблений маршрут, визначено місце збору осіб єврейської національності  Для проведення операції виділили й виконавців розстрілів, забезпечених зброєю та боєприпасами. Надійно оточили великий район, що прилягав до Бабиного Яру, аби в місті не довідалися про страти. Були вжиті необхідні заходи для забезпечення транспортом і достатньою кількістю людей, які б зібрали, пересортували й вивезли цінності, гроші, речі, продукти. Підібрано місця їх збереження і забезпечено охорону. Містом поширили дезінформацію — поповзли чутки про переселення євреїв. Був вигаданий і привід: це вибухи й пожежі в центрі міста, від яких постраждало три кілометри найкрасивіших вулиць, зокрема й увесь Хрещатик.

Близько двох тисяч оголошень українською, російською та німецькою мовами з’явилось на вулицях Києва 28 вересня 1941 р. Підпису не було. Пояснень також. Мешканці міста могли отримати інформацію тільки з тексту: «Взяти з собою документи, гроші, коштовності, а також теплу білизну та інше». «Будуть кудись перевозити», -  вважали всі.  «Хто не підпорядкується цьому розпорядженню, буде розстріляний». Отже «хто підпорядкується, розстріляний не буде», думали євреї Києва. І люди пішли…

З раннього ранку 29 вересня 1941 р. через усе місто йшли десятки тисяч євреїв. Люди несли валізи й вузли, везли хворих і літніх родичів. Родичі й друзі проводжали їх, не підозрюючи про майбутню трагедію. Деякі з них дійшли до Бабиного Яру, звідки вже оточення нікого не випускало. Ті з них, хто не зумів переконати карателів, що він не є євреєм, загинули. Поліцейські змушували здати документи, коштовні речі й роздягнутися. Потім приречених групами підводили до краю глибокого обриву і змушували стати до нього спиною. Із протилежного боку Яру строчив кулемет. Поранених добивали з автоматів.

Свої "Бабині Яри" є практично в кожній з окупованих нацистами областей України. За такою ж схемою проходило знищення євреїв у більших і малих містах і містечках. Однак масові розстріли були далеко не єдиним методом знищення радянських євреїв. Уже в перші тижні війни людей заживо спалювали на всій території Радянського Союзу, в Україні окупанти застосовували найжорстокіші способи знищення людей, особливо маленьких дітей. Нацисти кидали їх живими в могилу, підкидали в повітря й ловили на багнети, роздирали, змазували губи отрутою. Євреїв топили в річках, болотах, колодязях, кидали в стовбур шахт, замуровували живими, розпилювали на частини.

У 2005 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію № 60/7 “Пам’ять про Голокост”, що проголосила 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту. Україна приєдналася до цього документу у 2012 році.

Офіційно визнано, що від 5,5 до 6,1 мільйони євреїв було вбито протягом  Голокосту, з них від 2,2 до 2,5 мільйони на території колишнього Радянського Союзу, значною мірою в Україні. Три мільйони осіб було вбито в газових камерах, близько двох мільйонів розстріляно, інші були вбиті іншими методами, померли від голоду, виснаження, примусової праці або екстремальних життєвих умов, в яких вони були змушені перебувати.

Допоки жива людська пам'ять,  трагедію Голокосту слід згадувати із соромом і жахом. Людство мусить не забувати про мільйони ні в чому неповинних євреїв і представників інших меншин, про чоловіків, жінок і дітей, яких було знищено варварськими методами, і віддавати їм належну шану. Людство не повинно забувати, що нацистські табори смерті починалися з ненависті, забобонів й антисемітизму. А пам'ятаючи про витоки зла, завжди протистояти спробам розпалити ненависть і міжнаціональну ворожнечу. Пам'ять про Голокост необхідна нам, щоб наші діти ніколи не були жертвами або байдужими спостерігачами проявів ворожнечі. Тепер, коли Голокост відходить у минуле, нинішнє покоління має продовжити естафету пам'яті, відстоювати гідність людини і докладати  зусиль до недопущення ґеноцидів і злочинів проти людяності.  

За матеріалами: https://uk.wikipedia.org

22 січня – День Соборності України

Задзвонили срібні дзвони в Україні,

Аж по світі по широкім стало чути:

«Зустрічайте Воскресіння день! Віднині

Навік-віки Україні вільній бути!».

Зашумів відвічний Київ прапорами,

Розлилась народу повідь по Подолі,

На майдані, на Софійськім, з корогвами

Зустрічала Україна свято волі.

Україно, нездоланна вища Мати

Володимира, Богдана і Тараса.

Бог тобі призначив жити, не вмирати,

Бути світові як захист і окраса.

(В.Переяславець)

На  початку ХХ століття відбулися доленосні події в історії нашої держави. Події, які невпинно віддаляючись у часі, не втрачають своєї значущості та актуальності й сьогодні. Однією з таких визначних подій є об`єднання двох суверенних держав — Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки в одну самостійну, незалежну, вільну, суверенну державу, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.  Щороку у день проголошення Акту возз’єднання УНР та ЗУНР в Україні відзначається велике національне свято - День Соборності України.

Що ж означає термін «соборність»?  Соборність — це коли усі етнічні землі, які заселяє конкретна нація, зібрані докупи тією чи іншою державою. Це духовна консолідація всіх жителів держави, згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності.

Соборна, єдина, незалежна Україна – це споконвічна мрія українського народу. Ідея соборності бере свій початок від об'єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Протягом віків її практичним втіленням займались українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. У XVIII — початку ХХ ст., коли українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею, Московією, Румунією, Австро-Угорщиною, ця ідея знайшла своє відображення у працях найкращих вітчизняних мислителів, оскільки для боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.

Після Першої світової війни і падіння могутніх імперій, Російської  та Австро-Угорської, до складу яких входили українські землі і настала можливість створити власну державу. Століттями розірваний український народ визволився з неволі — Наддніпрянщина вийшла з Російської, а Західна Україна — з Австро-Угорської імперій — і возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.

Акт Злуки спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної єдності, свідченням їх динамічної само ідентифікації та становлення політичної нації.

На жаль, в ситуації, що склалася у 20 роках ХХ століття зберегти державність не вдалося. Та Акт Злуки став символом боротьби за власну незалежну державу.

Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року. У цей день також прийнято згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на рік раніше 22 січня 1918 р. - прийняття IV Універсалу УЦР, яким проголошувалася повна незалежність УНР.

Консолідуючим фактором соборності сьогодні, в незалежній Україні, виступають міжнаціональна злагода і мир, толерантне співжиття та взаємоповага людей різних національностей, шанобливе ставлення до історії українського народу, любов до Батьківщини.

Наше майбутнє в наших руках. Тільки від нас залежить, якою буде наша держава.  А держава, як і родина, має бути дружною, сильною, здоровою, щасливою. Пам’ятаймо про незліченні жертви наших співвітчизників, покладені на вівтар незалежності, соборності, державності. Бережімо нашу святу, єдину, неподільну, рідну неньку Україну.

З Днем Соборності України! Сердечно бажаємо вам міцного здоров’я, щастя, добра, миру, злагоди і глибокої віри у гідне майбутнє рідного краю та України!

Велична і свята, моя ти Україно,

Лише тобі карать нас і судить

Нам берегти тебе, Соборну і єдину

І нам твою історію творить!

Документальний фільм "Акт Злуки: відтворення історичної правди"

Використані джерела:

http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/49408/

https://uk.wikipedia.org/