Історію неможливо повернути назад. Але необхідно розповісти про неї всю правду. Історія нашої Батьківщини, на жаль, має й сумні сторінки. Хроніка Голокосту – це біль і жах українського народу.
Голокост – трагедія, злочин проти людства. Трагічне
повсякдення 1941-1943 рр. віддзеркалюють архівні документи, спогади очевидців,
які свідчать, що територія України стала своєрідним полігоном, де нацистські
нелюди опрацьовували методи «остаточного розв’язування єврейського питання».
В Україні анти-єврейський геноцид носив особливо жорстоку
форму. Це пояснювалося тим, що, у розумінні нацистів, тут жили не просто євреї,
а євреї «більшовицькі», нібито складаючи основу радянської влади що й
представляють собою рушійну силу світової революції, для запобігання якої й
необхідно було будь-якими способами позбутися її носіїв. Напередодні
війни по кількості євреїв, що проживали на її території, - 2,7 млн. чоловік -
Україна посідала перше місце у Європі й друге - у світі. Убивства євреїв
окупантами почалися в Україні 22 червня 1941 р. і тривали більш трьох років.
Перші "єврейські акції - були спрямовані, в основному, проти єврейської
інтелігенції як потенційного організатора опору окупантам. Першочерговому
знищенню також підлягали євреї - партійні працівники й державні службовці. Далі
окупанти перейшли до поголовного знищення всіх євреїв. Головна роль у цих
операціях приділялася силам поліції й СД. Перед знищенням євреї були примусово
зібрані в гетто.
Символом Голокосту в Україні став розстріл близько ста
тисяч людей, більшість із яких були євреями, у Бабиному Яру (м. Київ).
Загальна кількість загиблих українських євреїв можна
оцінити в 1,8 млн. чол. У цілому Україна втратила близько 70% довоєнного
єврейського населення. Це було складовою частиною трагедії Голокосту.
Бабин Яр – один з найбільших у Києві ярів… Саме ця
місцевість вважається першим місцем тотального знищення єврейського населення,
першою спробою «остаточного вирішення єврейського питання».
Чверть жителів міста на момент початку війни становили
євреї. Акцію знищення єврейського населення організували блискавично й
фундаментально. 26 вересня 1941 р. відбулася нарада, на якій розглянули заходи
щодо ліквідації єврейського населення міста. Визначили місце розстрілу — Бабин
Яр, один з найбільших на території Києва ярів (завдовжки — 2,5 км , завглибшки — від 10
до 50 метрів), де можна було б заховати тисячі трупів. До Бабиного Яру існували
зручні підходи, поряд — залізнична станція Лук'янівка-товарна, що давало змогу
створити враження у приречених переїзду на нове місце проживання. Був
розроблений маршрут, визначено місце збору осіб єврейської національності Для проведення операції виділили й виконавців
розстрілів, забезпечених зброєю та боєприпасами. Надійно оточили великий район,
що прилягав до Бабиного Яру, аби в місті не довідалися про страти. Були вжиті
необхідні заходи для забезпечення транспортом і достатньою кількістю людей, які
б зібрали, пересортували й вивезли цінності, гроші, речі, продукти. Підібрано
місця їх збереження і забезпечено охорону. Містом поширили дезінформацію —
поповзли чутки про переселення євреїв. Був вигаданий і привід: це вибухи й
пожежі в центрі міста, від яких постраждало три кілометри найкрасивіших вулиць,
зокрема й увесь Хрещатик.
Близько двох тисяч оголошень українською, російською та
німецькою мовами з’явилось на вулицях Києва 28 вересня 1941 р. Підпису не було.
Пояснень також. Мешканці міста могли отримати інформацію тільки з тексту:
«Взяти з собою документи, гроші, коштовності, а також теплу білизну та інше».
«Будуть кудись перевозити», - вважали
всі. «Хто не підпорядкується цьому
розпорядженню, буде розстріляний». Отже «хто підпорядкується, розстріляний не
буде», думали євреї Києва. І люди пішли…
З раннього ранку 29 вересня 1941 р. через усе місто йшли
десятки тисяч євреїв. Люди несли валізи й вузли, везли хворих і літніх родичів.
Родичі й друзі проводжали їх, не підозрюючи про майбутню трагедію. Деякі з них
дійшли до Бабиного Яру, звідки вже оточення нікого не випускало. Ті з них, хто
не зумів переконати карателів, що він не є євреєм, загинули. Поліцейські
змушували здати документи, коштовні речі й роздягнутися. Потім приречених
групами підводили до краю глибокого обриву і змушували стати до нього спиною.
Із протилежного боку Яру строчив кулемет. Поранених добивали з автоматів.
Свої "Бабині Яри" є практично в кожній з
окупованих нацистами областей України. За такою ж схемою проходило знищення
євреїв у більших і малих містах і містечках. Однак масові розстріли були далеко не єдиним методом
знищення радянських євреїв. Уже в перші тижні війни людей заживо спалювали на всій
території Радянського Союзу, в Україні окупанти застосовували найжорстокіші
способи знищення людей, особливо маленьких дітей. Нацисти кидали їх живими в
могилу, підкидали в повітря й ловили на багнети, роздирали, змазували губи
отрутою. Євреїв топили в річках, болотах, колодязях, кидали в стовбур шахт,
замуровували живими, розпилювали на частини.
У 2005 році Генеральна Асамблея
ООН прийняла резолюцію № 60/7 “Пам’ять про Голокост”, що проголосила 27 січня
Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту. Україна приєдналася до цього
документу у 2012 році.
Офіційно визнано, що від 5,5 до
6,1 мільйони євреїв було вбито протягом Голокосту,
з них від 2,2 до 2,5 мільйони на території колишнього Радянського Союзу,
значною мірою в Україні. Три мільйони осіб було вбито в газових камерах,
близько двох мільйонів розстріляно, інші були вбиті іншими методами, померли
від голоду, виснаження, примусової праці або екстремальних життєвих умов, в
яких вони були змушені перебувати.
Допоки жива
людська пам'ять, трагедію Голокосту слід згадувати із соромом і жахом.
Людство мусить не забувати про мільйони ні в чому неповинних євреїв і
представників інших меншин, про чоловіків, жінок і дітей, яких було знищено варварськими
методами, і віддавати їм належну шану. Людство не повинно забувати, що нацистські
табори смерті починалися з ненависті, забобонів й антисемітизму. А пам'ятаючи
про витоки зла, завжди протистояти спробам розпалити ненависть і міжнаціональну
ворожнечу. Пам'ять про Голокост необхідна нам, щоб наші діти ніколи не були
жертвами або байдужими спостерігачами проявів ворожнечі. Тепер, коли Голокост
відходить у минуле, нинішнє покоління має продовжити естафету пам'яті,
відстоювати гідність людини і докладати
зусиль до недопущення ґеноцидів і злочинів проти людяності.
За матеріалами: https://uk.wikipedia.org
Немає коментарів:
Дописати коментар